Наробив біди вогонь…

У Гостролуччі в обійстя подружжя Олександра Івановича Довбенка і Оксани Вікторівни Колесник укралася біда: після пожежі в будинку вони опинилися на морозі. Вщент вигоріли кімнати та кухня, не вдалося врятувати навіть документи, гроші… А що не до кінця знищив вогонь, те залили водою під час гасіння.

Звечора, пригадує Оксана Вікторівна, повернулися з роботи (працюють із чоловіком вахтовим методом в одну зміну), розтопили в плиті, ввімкнули телевізор. Збіг швидко час від рутинних господарських справ, тож незчулися, як задрімали… За кілька годин подружжя прокинулося від їдкого запаху диму. Розплющили очі й побачили перед собою кадри із фільму жахів – довкола них у кімнаті з блискавичною швидкістю «розповзався» вогонь.

Як встигли вибігти з будинку, досі не можуть збагнути. Коли відчинили двері надвір, до хати увірвалося свіже повітря і полум’я почало поширюватися ще швидше, буквально за лічені секунди охопило все: меблі, дерев’яні стіни, обкладені цеглою, вікна, покрівлю.

…Рятувальники прибули швидко, локалізували вогонь, загасили пожежу (вогнеборці опісля повідомили, що найімовірніша причина загорання – замикання в мережі біля телевізора). Де й поділося все майно, нажите посильною працею! І хата на свою вже не схожа: чорна від сажі, без вікон, ніби занедбана. Не вірили Оксана Вікторівна та Олександр Іванович власним очам тоді, не вірять і досі. Сусідка Віра Миколаївна Сичевська прихистила їх тієї ночі, одягла й озула, бо фактично босі вискочили з палаючого будинку.

Не спалося. Як же тепер заснути, коли вогонь ще досі перед очима! Звідкіля він узявся? Чому так миттєво поширилося полум’я? І як же тепер бути? Безутішно міркували про свою подальшу долю без даху над головами: що робити, з чого починати.

Відрадно, що світ не без добрих людей. Дізнавшись про горе, що спіткало працівників колективу, про тимчасове житло на зиму (й поки буде в цьому потреба) подбав їхній керівник Борис Іванович Паламар. Заступник голови районної ради Сергій Іванович Богдан забезпечив потерпілих від пожежі односельців продуктами харчування. Оксана Анатоліївна Пожильцева, перебуваючи в Києві, в телефонному режимі організовує селянам підтримку. Гостролучани допомагають як можуть: одні – одягом, другі – грошима, речами першої необхідності. Відгукнулася на заклик допомоги й баришівчанка Катерина Березко, зібравши одяг, взуття і продукти. Не знає подружжя, як і дякувати всім небайдужим до їхньої біди.

Приходять Оксана Вікторівна та Олександр Іванович до будинку не часто, бо далеко від нього тепер мешкають. Притрусило вже снігом хату, яка вигоріла повністю, залишилася, як кажуть, одна коробка. Як дивляться на неї, то не можуть стримати сліз. Ними, на жаль, горю не зарадити, попереду – довга зима…

Наш кор.

Фото Олексія НАДОЛЕНКА

Коментувати