«Ювілей у вогні»

П’ять років тому написав статтю під такою назвою. Починалася вона так: «Закінчується 2014-й, названий Роком Тараса Шевченка. Десять літ тому був у музеї Т.Г.Шевченка в Києві, розмовляв із його працівниками, мріючи про те, яким буде цей ювілей. Гадали, що в Україну приїдуть представники діаспори із Канади, Австралії, Аргентини, Польщі, Німеччини, США… Буде велике свято в Каневі, Моринцях, Шевченковому, в усіх місцях, пов’язаних із життям і творчістю Кобзаря…». Перечитав статтю й визнав, що за п’ять років нічого не змінилося. Гинуть сини України, йде війна, й передбачити, коли закінчиться, неможливо. Вирішив подати матеріал без змін.

            Геніальна поезія, безкомпромісна любов до рідного краю і боротьба словом за суспільну справедливість для рідного народу поставили Т.Шевченка на п’єдестал символом гуманності й, мабуть, без перебільшення можна сказати – символом України.

Пригадаймо «Гайдамаки»:

Гомоніла Україна,

            Довго гомоніла,

            Довго-довго кров степами

            Текла-червоніла….

І далі – про «Червоний бенкет»:

            Горить Сміла, Смілянщина

            Кров’ю підпливає.

            Горить Корсунь, горить Канів,

            Чигирин, Черкаси;

            Чорним шляхом запалало,

            І  кров полилася

            Аж у Волинь…

А тепер цей текст осучаснимо:

Зайнялася Луганщина,

            Хмара червоніє.

            А найперша Донеччина

            Небо нагріває.

            Горять Слав’янськ, Краматорськ,

            Іловайськ, Дружківка,

            Чорним шляхом запалало,

            І кров полилася

            Аж у море…

Продовження – в матеріалі тижневика.

Коментувати