ОБЛІТАЄ З ЯБЛУНЬ ЦВІТ

Надворі весна вповні – зеленіє, квітує, додає снаги, такої потрібної для кожного, незалежно від віку чи стану душі.

Маленька Віта залюбки грається в саду, закладеному дідусем Андрієм Миколайовичем. Його вже поруч немає, та дерева квітують, доглянуті, стовбури побілені, а на яскраво-зелену траву, вмиту дощами, опадає рожево-білий цвіт.

Важким був для дружної родини Дзіневських рік минулий, нелегким і початок нинішнього, однак перенести випробування долі допомагають порозуміння й взаємопідтримка.

– Нас у батьків – четверо дівчат: я – найстарша, потім – Людмила, Оксана і Світлана, неоднакова різниця у віці, однак росли нерозлучними змалку, залишилися дружніми й дотепер, – розповідає Ольга Михайлівна. – І наші діти, й онуки, шанують бабусю й прабабусю (Марії Іллівні нещодавно виповнилося вісімдесят дев’ять літ), гордяться дідом-прадідом Михайлом Пилиповичем, ветераном Другої світової війни. Як і для сестриних дітей, так і для моїх синів – Андрія, Віктора, Олександра, Юрія та Сергія – було за велику честь потримати в руках його бойові нагороди – медалі «За відвагу» і «За перемогу над Японією», послухати розповіді про пережите на фронті, що не завжди співпадало з написаним у документальній чи художній літературі. Може, тому сини, особливо найстарший Андрій, цікавляться історичним минулим, та й від служби в армії не відмовлялися, навпаки, чекали свого призову.

Продовження – в номері.

Коментувати