Районній газеті – 90 років!

Так, одній із найстаріших районок Київщини виповнюється 90 років. Заснована ця газета, перша назва якої – «Прапор колективіста», у березні 1930 року, а перший номер вийшов 2 квітня. Про її призначення свідчить і дата створення – у розпал колективізації і сама назва – бути пропагандистом і організатором колгоспів на селі.
Відтоді газета пройшла із жителями району нелегкий шлях від вузькопартійного видання, кожне слово в якому контролювали цензори з райкому партії, до громадсько-політичної газети.
І треба віддати належне першим журналістам районки, які у винятково складних умовах роботи під час примусової колективізації вміли крізь ідеологічні штампи, цензурні заборони проводити думки про загальнолюдські цінності, підтримували народні таланти, приділяли велику увагу розвитку освіти, культури, народних промислів. Навколо газети з перших років її виходу гуртувалися талановиті люди, яким вона допомагала реалізувати свої здібності.


Першим редактором «Прапора колективіста» був Юхим Григорович Барланицький, який працював агітпромом райкому партії. Від нього нелегку естафету редакторського марафону прийняли І.П.Скуратівський (1937-1938), Д.Л.Горбаньов (1938-1940), Д.І.Шкабура (1940-1941).
Після звільнення Баришівського району від нацистських загарбників із квітня 1944 року майже 10 років незмінно редакційний колектив успішно очолювала жінка легендарної долі – Ганна Терентіївна Антонова. В ці нелегкі часи її надійними помічниками стали фронтовик Микола Федорович Барабаш і Петро Павлович Радченко – журналісти, безмежно віддані обраній професії, чий досвід, наставницьке слово так допомагали утвердитися у своєму виборі тим, хто прийшов працювати в районку пізніше.
У післявоєнний час в газеті працювали на різних посадах В.П.Литовка, О.Д.Гирман, які, пройшовши тут добру школу журналістської майстерності, пізніше очолювали редакційні колективи в Борисполі й Переяслав-Хмельницькому. Наймолодшим редактором «Прапора колективіста» був вихованець і наступник Ганни Терентіївни – Олексій Ілліч Новицький.
Варто згадати добрим словом і відомого українського письменника Івана Івановича Кирія, який очолював редакційний колектив у 1965-1966 роках. До речі, це з його пропозиції відновлена районна газета одержала нове ім’я «Баришівські вісті». Тоді в газеті працював А.М.Семеняка, заступником редактора був С.С.Чорний, відповідальним секретарем – М.Г.Мельничук.
Багато зробив для підвищення рівня газетних публікацій, її авторитету у читачів, працюючи її редактором, Іван Павлович Мусієнко.
Новий час народжує нові імена. Скільки б років не минуло, проте ім’я талановитого журналіста та організатора газетної справи, лауреата республіканської премії «Золоте перо», редактора районки Олександра Маркіяновича Боровка завжди займатиме особливе місце в біографії видання. Він очолював редакційний колектив більше 15 років, довівши тираж газети до рекордної цифри – 12 тисяч екземплярів.
Пройдуть роки, десятиріччя, а ми, наші діти та онуки, наступні покоління повертатимемося до тих пожовклих сторінок, які творили М.Ф.Барабаш, П.П.Радченко, О.І.Новицький, С.М.Маргуліс, С.В.Альоха, М.В.Климчук, В.Ф.Калашник…

          Приємно, що саме «Баришівські вісті» свого часу відкрили шлях у професійну журналістику колишньому редактору «Баришівських вістей» і «Березанських відомостей» Миколі Мазуру, директору телерадіостудії «Березань» Валентині Власюк, її чоловіку Дмитру Власюку, відомій журналістці радіо «Ера» Ярині Лазько та іншим.
Багатьом знаним поетам наше районне видання дало путівку в життя. Пробували перо на шпальтах газети Іван Кирій, Любов Горбенко, Віктор Грабовський, Олександр Шарварок, Наталія Білоцерківець.
Поліграфічне виконання газети – складна і відповідальна робота, з якою майстерно справлялися друкар і коректор О.С.Гапон, лінотипісти В.Ц.Криницький і К.І.Місюра, друкар Г.І.Красножон, верстальниця Л.А.Горюнова.
       Із квітня 1997 року редакційний колектив після редакторства Миколи Васильовича Мазура та Михайла Васильовича Климчука очолив Володимир Вікторович Янішевський, який оновив поліграфічну базу випуску газети, вдосконалив форми і зміст газетних матеріалів, упровадив комп’ютерний набір і верстку, офсетний друк районки. Пізніше редколективи очолювали Лариса Володимирівна Анучина, Тетяна Вікторівна Рекеда, Наталія Євгенівна Кириленко, Олена Володимирівна Прядко, Оксана Миколаївна Карабань…
…8 січня 2011 року побачив світ перший номер «Баришівського вісника» – нового районного періодичного видання. Завдяки зусиллям, новим задумам та світлим сподіванням молодої і амбітної редакторки Жанни Олександрівни Гаркавенко із 31 грудня 2011 року газета виходить в кольорі.
Чотири роки  тому за штурвал газетного корабля стала Аліна Олегівна Басенко, продовжуючи творити літопис Баришівщини. Наприкінці 2018 року на виконання чинного законодавства видання завершило процес роздержавлення. Редакція змінила організаційно-правову форму (тепер – товариство з обмеженою відповідальністю), а засновниками підприємства стали члени її колективу.     Сьогодні в редакційному строю журналісти-ветерани Лідія Семенівна Савченко та фотомайстер Олексій Маркович Надоленко, яскраві репортажі якого вже більше 50 років прикрашають сторінки районки. На жаль, за станом здоров’я залишила редакцію Марія Олександрівна Попруга. Тривалий час шукали заміну оператору комп’ютерного набору Олександру Леонідовичу Яхну, який верстав газету 19 років. Все впевненіше почуває себе дизайнер Сергій Валерійович Литвин, надаючи нового сучасного дихання газетним сторінкам. «Азів» професійної майстерності набирається молода журналістка Марія Володимирівна Суділовська. Високою працездатністю вирізняється досвідчений Володимир Миколайович Ярошенко. А бухгалтер Валентина Іванівна Юрченко всіляко підтримує роботу редакції у складні моменти.
Крокуючи у ногу з життям, колектив приносить у газету нові ідеї, творчі знахідки і ніколи не зупиняється на досягнутому. Адже «дорогу осилить той, хто іде». Районна газета, або просто районка, як ми її називаємо, – це трибуна громадської думки, голос краю, його літопис і найцінніший архів. Газета за газетою – і ось підшивки районного видання за минулі десятиліття займають не одну шафу. І в кожному номері – життя рідного району, його найбільша цінність – люди. Біографію Баришівщини покоління журналістів району писали не сухими фактами і цифрами, а пропускали через себе, проживали разом із земляками.
Тож із нагоди ювілею газети ми щиро вдячні всім майстрам слова і пера усіх поколінь, які творили районну газету, які доклали немало зусиль для її розвитку, процвітання і збереження; а добровільним помічникам і постійним дописувачам – за творчу співдружність. Без перебільшення це свято і наших читачів, без підтримки і розуміння яких журналістська праця втрачає сенс. Слово подяки і листоношам, які щотижня доставляють свіжонадруковану районку до осель передплатників.
Попереду – майбутнє, на яке ми всі покладаємо великі надії та кращі сподівання. Як важлива складова усього районного організму, «Баришівський вісник» надалі продовжуватиме вести літопис краю. І, звичайно, разом із вами, шановні читачі, з усіма, хто небайдужий до того, що нас оточує і навколо нас відбувається. Тож і надалі входитимемо до ваших осель із різноманітною інформацією, життєвими ситуаціями і людськими долями, з Вірою, Надією і Любов’ю. Пливімо разом!

Коментувати