ТРИВОГА НА ДУШІ ВЕЛИКА – Баришівський вісник

Прип’ять – місто моєї молодості, світлої й болючої пам’яті й ледь жевріючої надії. Воно, красиве й сучасне, знаходилося в оточенні лісів, поряд однойменної річки, а на відстані вісімнадцяти кілометрів – Чорнобиль, де діяла атомна електростанція (чотири енергоблоки, п’ятий – на стадії завершення будівництва).

Як відомо, планово-попереджувальні ремонти на станції проводилися неодноразово, але під час останнього, 26 квітня 1986 року, стався вибух, що спричинив катастрофу планетарного масштабу.

Головний удар (радіоактивний пил піднімався вгору, досягаючи двох із половиною кілометрів) прийняла п’ятдесятитисячна Прип’ять (за лічені дні стала мертвим містом), розділивши гірку долю навколишніх сіл. Гомінливі вулиці обезлюдніли: біля будинку лишився покинутий господарем велосипед, перед під’їздом – залишена дитяча коляска, на балконах – розвішана білизна, на ігрових майданчиках – футбольні м’ячі… Гнітюче враження – від колись величного предковічного лісу, який нині називають Рудим. Він умирав на наших очах, щодня все більше жовтів, бо, виявляється, більш уразливіший до впливу радіації, ніж його сусід – листяний (сосна не витримує більше десяти тисяч рентген, людина – п’ятисот).